Іспанія ледь вийшла з громадянської війни, знекровлена, залежна від імпорту пшениці й нафти, який значною мірою контролюють британці й американці. Ідеологічно близький до Осі, Франко мусить, проте, зважати на економіку, що стоїть на межі голоду.
23 жовтня 1940 року Гітлер зустрічається з ним на прикордонному вокзалі в Андаї. Фюрер хоче втягнути Іспанію у війну: захоплення Гібралтару закрило б британцям західну частину Середземного моря. Натомість він вабить Франко перспективою отримати території у французькій Північній Африці — але без твердих зобов'язань, бо водночас зважає й на Віші. До того ж Франко завдячує Гітлерові й Муссоліні вирішальною підтримкою, яку отримав під час громадянської війни в Іспанії, і це важить на терезах.
Франко зважує ризики. Вступ у війну наражав би Іспанію на блокаду союзників і втрату постачання, без жодної гарантії здобутків. Але відмовити Гітлеру прямо, на вершині його могутності, було б небезпечно. Каудильйо має вибрати: відкрито вступити в союз і у війну, відмовитися чи висунути настільки високі умови, що вони дорівнювали б прихованій відмові.
Франко вирішує висунути непомірні вимоги, що дорівнюють прихованій відмові. В Андаї після кількох годин розмови він висуває одну вимогу за іншою — Гібралтар, Марокко й більша частина французької Північної Африки, а також величезні поставки пшениці й пального — і ставить свій вступ у війну в залежність від попереднього вторгнення в Англію. Розлючений Гітлер скаже згодом, що волів би «дозволити вирвати собі 3 чи 4 зуби», аніж пережити ту розмову знову. Іспанія лишається невоюючою державою, що позбавляє Вісь Гібралтару й тримає протоку відкритою для союзницьких конвоїв — вагомий стратегічний козир. Позиція Франко поєднувала економічний розрахунок, обережність і вміння зволікати. Згодом Іспанія відправить воювати проти СРСР Блакитну дивізію, але ніколи формально не вступить у війну.
T05-014