Після поразки Франції Французький Індокитай опиняється в ізоляції й без змоги захищатися. Японія, що воює з Китаєм від 1937 року, прагне перерізати останній великий шлях постачання китайських націоналістів — залізницю та дорогу, які сполучають порт Хайфон із китайською провінцією Юньнань. Токіо вимагає права розміщувати війська в Тонкіні й користуватися тамтешніми аеродромами.
Генерал-губернатор, адмірал , підпорядковується Віші й не може сподіватися на жодну допомогу: метрополія окупована, Велика Британія відмовляється втручатися, а Сполучені Штати обмежуються протестами. Французькі сили на місці слабкі й відрізані від будь-яких підкріплень.
22 вересня 1940 року під тиском справжнього ультиматуму Франції нав'язують угоду. Але японська армія не чекає, поки її почнуть виконувати: частини переходять кордон і атакують французькі пости. Деку має вирішити, як повестися з «союзником», що де-факто утверджується силою: поступитися всім вимогам, чинити збройний опір заради честі чи спробувати крок за кроком домовлятися про обмежену присутність.
Адміністрація Віші на практиці домовилася про обмежену японську присутність, торгуючись за кожну поступку: вона підписала угоду, що дозволяла розміщення японських військ і користування базами, намагаючись зберегти видимість французького суверенітету. Попри це спалахнули бої, зокрема навколо Лангшона, де французькі пости було захоплено, перш ніж припинення вогню відновило дію угоди. Японія здобула плацдарм для походу в Південно-Східну Азію; через рік вона окупувала весь південь Індокитаю, що спричинило американське ембарго, яке привело до Перл-Гарбора. Індокитай залишався під подвійною франко-японською опікою аж до японського збройного перевороту в березні 1945 року. Капітуляція 1940 року започаткувала там десятиліття війни.
T05-007