У травні 1940 року SNCB переходить під верховне командування армії. Під час 18-денної кампанії залізниця вивозить до Франції владу, чиновників і цивільних, що тікають від війни; частина рухомого складу також іде на південь. Але розгром стрімкий: 28 травня бельгійська армія капітулює, і Вермахт захоплює мережу, значною мірою неушкоджену.
Керівництво залишається саме, без політичного прикриття: рада директорів збереться лише в серпні. Залізнична мережа — становий хребет економічного життя Бельгії, але водночас і цінний козир окупанта, якому вона потрібна для військових перевезень.
Чи відмовитися відновлювати рух, щоб нічого не віддати ворогові, чи вивести з ладу все, що можна, чи знову пустити поїзди, щоб прогодувати й забезпечити населення, ціною послуги окупантові?
Керівництво SNCB ухвалило 19 червня 1940 року рішення відновити роботу підприємства, а персонал відкликали на роботу з 22 червня. Мережа, що лишилася значною мірою неушкодженою, знову запрацювала: керівництво вважало послуги, надані німецьким військовим перевезенням, «ціною, яку треба заплатити» за збереження постачання й забезпечення Бельгії. Евакуація була лише частковою: до Франції дісталися тільки 381 локомотив із парку приблизно в 3 414, і німці невдовзі там їх захопили. SNCB не вдавалася до жодного систематичного саботажу на мережі.
T04-154