Уже влітку 1940 року настає дефіцит. Окупант реквізує, імпорт обвалюється, запроваджують нормування: хліб, масло, м'ясо, вугілля видають по краплині за картками. Для багатьох родин офіційних пайків не вистачає, щоб нормально харчуватися.
Поряд із легальним каналом швидко розростається чорний ринок: товари без карток, за високими цінами, від фермерів, посередників, спекулянтів. Купувати там — значить їсти досхочу, але це незаконно, дорого й підживлює спекуляцію коштом найбідніших.
Для вас вибір щоденний. Триматися офіційного нормування — із громадянської свідомості й через брак грошей, ризикуючи голодом. Звернутися до чорного ринку, щоб нагодувати дітей, попри ціну й незаконність. Або спробувати самим виробляти їжу: город, потайне розведення кролів чи курей, обмін із фермерами. Харчове виживання стає однією з центральних турбот окупації.
Насправді більшість родин зрештою звертаються до чорного ринку, що стає необхідним, бо офіційні пайки, як відомо, недостатні; решту вони надолужують винахідливістю. «Добування харчів» стає нав'язливою ідеєю повсякденного життя за окупації; городи, потаємне розведення тварин, поїздки в село й натуральний обмін поширюються повсюдно. Чорний ринок збагачує небагатьох ділків і поглиблює нерівність, а найбільше страждають бідні городяни. Ця економіка нестатків, що триватиме всю війну, глибоко сформує досвід окупації — між солідарністю, вмінням викручуватися й образою на спекулянтів.
T04-143