Влітку 1940 року бельгійська економіка знову розпочинає роботу під німецькою адміністрацією. Безробіття загрожує сотням тисяч родин, а окупант, якому потрібна робоча сила, пропонує роботу і в Бельгії, і в Німеччині. На цьому етапі від'їзд до Райху ще подають як добровільний, із привабливими зарплатами й пільгами.
Для вас, безробітного робітника, дилема цілком конкретна. Відмовитися від будь-якої роботи, пов'язаної з окупантом, — зберегти чисте сумління, але наразити родину на ризик злиднів. Погодитися на роботу в Бельгії — заробляти на життя, залишаючись на батьківщині. Поїхати працювати до Німеччини — гарантована платня, але й пряма служба воєнній економіці ворога та розлука з рідними.
Вам треба обирати. Погодитися на місцеву роботу під окупацією, щоб прогодувати родину. Поїхати до Німеччини за кращою платнею. Або відмовитися від будь-якої роботи, пов'язаної з окупантом, і шукати інші джерела прибутку. Те, що 1940 року виглядає вільним вибором, уже ставить на карту ваше сумління й майбутнє ваших рідних.
Більшість робітників повертаються до роботи на місці, адже родини треба годувати. Меншість, спокушена зарплатами, добровільно їде працювати до Німеччини влітку й восени 1940 року, аж поки цей потік не вичерпується. Панує логіка «меншого зла»: працювати, щоб вижити, не залучаючись глибше. Ця первісна терпимість докорінно зміниться з жовтня 1942 року, коли окупант запровадить обов'язкову працю (примусове вивезення до Райху), перетворивши економічний вибір на примус і піджививши Опір та втечу тих, хто ухилявся від неї.
T04-128