Від початку окупації Німеччина організовує легалізоване економічне пограбування. Обмінний курс встановлено в примусовому порядку на рівні, що різко завищує рейхсмарку щодо бельгійського франка (близько 12,5 франка за марку), і німецькі закупівлі в Бельгії стають надзвичайно вигідними. Німецькі солдати й служби вимітають товари, запаси та продукти за безцінь, спустошуючи крамниці.
Для вас це комерційна й моральна дилема. Продавати німцям те, що вони просять, за нав'язаним курсом, щоб торгівля не зупинялася й уникнути клопоту, — але ціною збуту запасів на користь окупанта та на шкоду місцевим покупцям. Сховати товар і послатися на його відсутність, ризикуючи санкціями. Або потай залишати його для місцевих жителів і чорного ринку.
Йдеться про більше, ніж торгівля: завищення курсу марки й масові реквізиції методично зубожують країну на користь Райху. Опиратися у ваших скромних межах — значить виводити товари з-під пограбування; поступитися — значить брати в ньому участь, іноді мимоволі.
Насправді багато хто намагається приховати товар чи послатися на його відсутність, щоб не віддавати окупантові все, але тиск і страх санкцій змушують і віддавати товар. Механізм завищеного курсу й реквізицій дає Німеччині змогу відкачувати значну частину бельгійського виробництва й запасів майже задарма — один із важелів системного пограбування окупованих економік. Разом із «витратами на окупацію», накладеними на країну, цей механізм надовго зубожує Бельгію й живить нестачу, інфляцію та чорний ринок. Приховування товарів стає поширеною, але ризикованою формою щоденного економічного опору.
T04-130