У червні 1940 року, коли Франція зазнає краху, західноафриканські стрільці («сенегальські стрільці») французької армії завзято обороняють підступи до Ліона, зокрема довкола Шасселе. Ці колоніальні солдати, що входять до складу французької армії, відважно б'ються, щоб затримати німецьке просування.
Після боїв цих стрільців беруть у полон. Та нацистська ідеологія, глибоко расистська, дивиться на чорношкірих солдатів із ненависною зневагою. Місцеве німецьке командування, якому підпорядковані частини Вермахту й Ваффен-СС, постає перед вибором, який ніколи не мав би бути вибором, — щодо долі цих беззбройних бійців.
Німці можуть шанувати статус військовополонених захоплених стрільців, як вимагає право війни. Можуть жорстоко поводитися з ними, не доходячи до вбивства. Або ж відокремити їх від решти полонених і вчинити з ними так, як диктує расова ідеологія. Що вирішать війська, у чиїй владі вони опинилися?
Німецькі частини, що діяли на місці (полк «Гросдойчланд», ), відокремлюють стрільців і розстрілюють їх на расистських підставах: 19–20 червня 1940 року в Шасселе та околицях кілька десятків полонених західноафриканських стрільців (мешканці Шасселе ховають 48 стрільців 21 червня) убито без суду, деяких розчавлено танками, лише через колір їхньої шкіри. Ця різанина, одна з кількох, учинених проти французьких колоніальних військ 1940 року, свідчить про расистський і злочинний характер Вермахту та СС із самого початку війни й руйнує міф про німецьку армію, що поважає закони. Жертви спочивають у «Тата» Шасселе — некрополі, зведеному на їхню пам'ять. Злочин нагадує про особливу долю, уготовану чорношкірим солдатам французької армії.
T04-113