Наприкінці травня 1940 року, коли евакуація з Дюнкерка в розпалі, частина французької 1-ї армії опиняється в оточенні навколо Лілля, приблизно за 50 кілометрів від узбережжя. Ці частини, відрізані від основних сил, уже не мають реальної надії дістатися пляжів.
Їхній командувач, генерал , стоїть перед вибором, який випадає ар'єргарду. Продовжуючи бій у «лілльському редуті», ці війська сковують кілька німецьких дивізій — кажуть, аж 7, — які інакше кинулися б на Дюнкерк і поставили б евакуацію під загрозу. Але ціною цього стане самопожертва цих військ.
Молінье може боронитися в Ліллі, щоб скувати якомога більше німецьких сил на користь Дюнкерка. Швидко капітулювати, щоб зберегти життя своїм людям у безвихідній ситуації. Або піти на відчайдушний прорив до узбережжя. У цьому рішенні негайний порятунок його солдатів протистоїть вищим інтересам армії, яка евакуюється морем північніше.
Молінье вирішив боронитися в Ліллі, щоб скувати німецькі сили: з 28 по 31 травня близько 40 000 французьких солдатів трималися в лілльському редуті й скували кілька німецьких дивізій, сприяючи прикриттю евакуації з Дюнкерка. Без боєприпасів і без надії гарнізон капітулював 31 травня. На знак шани до їхньої мужності німці надали захисникам військові почесті: французькі солдати пройшли зі зброєю перед ворогом, перш ніж потрапити в полон, — випадок рідкісний. Облога Лілля увійшла в історію як один із найславетніших подвигів французької армії 1940 року, прикладом жертви ар'єргарду заради союзницької евакуації.
T03-155