У вересні 1941 року Імператорська японська армія розпочинає другий великий наступ на Чаншу, столицю Хунані, в серці південного Китаю. Кілька дивізій за підтримки авіації й артилерії форсують річку Сіньцян і просуваються на південь, прагнучи зламати опір 9-ї військової зони й знищити китайські армії, зосереджені навколо міста. Ставка величезна: Чанша замикає шляхи на південний захід, а її втримання позначається на моральному дусі Китаю, виснаженого вже 4 роками війни.
Генерал , який командує зоною, досконало знає цю місцевість, порізану річками, рисовими полями й невисокими пагорбами. Його війська, численні, але нерівномірно споряджені, не мають важкого озброєння й підтримки з повітря проти ворога, що переважає їх вогневою міццю та мобільністю. Від кожного рішення залежать десятки тисяч людей і доля цілої провінції, тоді як сили й точний напрямок ворожого удару досі важко оцінити.
Зв'язок ненадійний, розвідувальні дані про головний напрям удару досі невизначені, а ворог з дня на день наближається до околиць міста. Командування мусить вирішити за кілька годин.
вирішує дати ворогові заглибитися, а потім ударити по його флангах і тилах. Він застосовує оборону в глибину, яку згодом зведе в доктрину під назвою «небесна піч» (тяньлу чжаньшу): дати японським колонам проникнути вглиб, розтягнутися й виснажитися в лабіринті річок і рисових полів, а потім замкнути їх зустрічними контратаками по флангах, тилах і лініях постачання. Японські війська таки доходять до околиць Чанші, але під постійними ударами й загрозою оточення змушені почати відступ на північ і протягом жовтня 1941 року знову переходять Сіньцян. Обидві сторони заявляють про перемогу, а втрати й досі спірні, проте націоналістичний Китай здебільшого подає цю другу битву за Чаншу як значний оборонний успіх, і вона зміцнює репутацію . Систематизований, цей метод знову застосують, і ще результативніше, під час третьої битви за Чаншу взимку 1941–1942 років.
T09-029