На плечах генерал-лейтенанта Льюїса Гіта лежить доля всього Малайського півострова. Від японської висадки в грудні 1941 року бригади Британської Співдружності відступають з позиції на позицію, а ворог, що володіє джунглями краще, ніж будь-хто міг уявити, не дає їм спокою ні вдень, ні вночі. На річці Слім дві виснажені індійські бригади тримають останній серйозний оплот на головній дорозі на південь — лінію, яку Гіт не може втратити, не відкривши шлях на і далі на сам Сінгапур.
Питання танків отруює всі розрахунки. Місяцями британський штаб повторював, що бронетехніка не може діяти в густій малайській рослинності. Ця певність виявилася згубною: полки японської 25-ї армії виставляють десятки легких танків, а Гіт може протиставити їм лише піхоту, якій бракує протитанкових гармат.
Тримати лінію будь-якою ціною, з військами, що ледве стоять на ногах, означає ставити на те, що японці не наважаться вночі пустити свої танки вузькою дорогою. Організований відхід на оборонну позицію далі на південь зберіг би людей, але віддав би ділянку, яку вище командування вважає недоторканною. Контратака на японські танкові колони була б найсміливішим кроком — і найризикованішим для частин, що вже на межі. Гіт обирає; ще до світанку дорогою розкочується металевий гуркіт танків.
Гіт утримує лінію. Перед світанком 7 січня 1942 року колона японських танків прориває оборону на дорозі біля річки Слім і ринається в британські тили. За кілька годин 2 індійські бригади розгромлено: тисячі людей убито або взято в полон, важке озброєння кинуто. Катастрофа на річці Слім відкриває шлях на , який падає 11 січня, і прискорює крах усієї Малайї аж до Сінгапуру.
T10-045