Генерал командує американськими й філіппінськими силами на острові у ту мить, коли 14-та армія генерала Масахару Хомми обрушується із затоки . 80 000 філіппінських солдатів, поспіхом мобілізованих, здали пляжі менш ніж за 48 годин, і ризикована ставка Макартура на прибережну оборону зазнала краху. , столиця й логістичний вузол, тепер під ударом; рішення треба ухвалити, поки японські танкові колони не перерізали шляхи на південь.
Перед ним 3 шляхи. Давній (War Plan Orange), розроблений заздалегідь, передбачав саме таку ситуацію: залишити Манілу без бою, оголосити її відкритим містом, щоб вберегти цивільних, і відвести всі сили на півострів та острів-фортецю , де вони триматимуться до прибуття підкріплень із Гаваїв чи Каліфорнії. Протилежний варіант — обороняти Манілу вулиця за вулицею: це затримало б ворога й захистило величезні склади продовольства та боєприпасів, накопичені в місті, але ціною ризику втягнути 600 000 цивільних у міські бої і побачити, як гарнізон опиняється в оточенні й знищується. Нарешті є третя можливість: контратакувати в бік плацдармів у Лінгаєні й спробувати скинути Хомму в море, доки його дивізії не розгорнулися повністю.
Відхід на за планом «Орандж-3» (WPO-3) — маневр, передбачений довоєнними планами, але він вимагає ідеальної координації колон, що перетинаються на забитих дорогах, і віддає японцям склади, які могли б годувати гарнізон місяцями. Контратака спокуслива, але вкрай ризикована проти армії, що за кілька годин проламала оборону. Оборона Маніли, нарешті, принесла б у жертву місто, а разом із ним і будь-який шанс на організоване виживання.
Макартур оголошує Манілу відкритим містом 26 грудня 1941 року й наказує відходити на . Маневр вдається у військовому сенсі, але в поспіху склади продовольства й пального залишають або знищують не повністю. Голодний і без підкріплень, гарнізон Батаана тримається до 9 квітня 1942 року, а тоді капітулює — це найбільша капітуляція в історії американської армії. Тих, хто вижив, чекає Батаанський марш смерті. Макартур, евакуйований у березні 1942 року за наказом президента Рузвельта, дає свою історичну обіцянку: «I shall return» — «Я повернуся». Свого слова він дотримує в жовтні 1944 року.
T10-023