Берлінська вчителька вже кілька тижнів знає зміст розпорядження, підписаного 1 вересня 1941 року: з 19 вересня кожен єврей віком понад 6 років мусить нашити на верхній одяг 6-променеву зірку з жовтої тканини з написом Jude, помітну при кожному виході з дому. За порушення загрожує арешт.
Відколи закон 1935 року заборонив їй викладати в державних школах, вона працює в єврейській школі в районі Пренцлауер-Берг. Багато її колишніх колег емігрували; кілька учнів теж. Її найближча родина ще тут. Квартира, покупки, рідкісні пересування — усе відбувається під поглядами сусідів, з яких одні ще вітаються, а інші відводять очі. Повсякденне життя вже перетворилося на низку невидимих кордонів.
Цього ранку, 19 вересня, вона тримає зірку в руці. Вона може нашити її й виходити як звичайно, зустрічаючи віч-на-віч усе, що це означає на вулиці; виходити лише в разі крайньої потреби, щоб менше потрапляти на очі; або шукати, без жодних гарантій, довіреного німця, який міг би допомогти їй пересуватися без знака, якби обставини цього вимагали.
Переважна більшість німецьких євреїв носить зірку вже з 19 вересня. Для багатьох цей знак змінює все: крамарі відмовляються обслуговувати, сусіди дивляться вбік, громадський транспорт стає коридором поглядів. Дехто міняє зірку на піджак без знака заради термінової справи — правопорушення, за яке загрожує арешт. Ще менше людей уже восени 1941 року робить перші кроки, щоб зникнути (untertauchen), за допомогою відважних неєвреїв: за оцінками, близько 1 700 берлінських євреїв переживають війну, переховуючись так до 1945 року. Цей захід прискорює розпад громадського життя й передвіщає масові депортації, що починаються за кілька тижнів.
T09-075