У середині вересня 1941 року Червона армія відступає в Україні, а Вермахт просувається до Харкова, другого радянського промислового центру. У місті розташовані 2 гіганти збройової промисловості: завод № 183 (ХПЗ), що виробляє танк Т-34 і де працює конструкторське бюро Морозова, та моторний завод № 75, що випускає дизель В-2.
12 вересня Державний комітет оборони (ДКО) ухвалює рішення про евакуацію заводу № 183; наступного дня комісар підписує наказ про переміщення, виділивши 1 650 вагонів. Для робітників це не евакуація населення, а переїзд заводу: демонтують верстати, преси й випробувальні стенди, а кваліфіковані робітники їдуть разом зі своїм інструментом. Завод № 183 прямує до Нижнього Тагіла, завод № 75 — до Челябінська, майбутнього «Танкограда».
Вибір розриває душу: робітник пов'язаний зі своєю бригадою та верстатом, а дезертирство з робочого місця підпадає під дію закону. Залишитися — значить опинитися під окупацією: Харків падає 24 жовтня 1941 року. Від липня до листопада майже 1 523 підприємства й 16 мільйонів цивільних переміщують на схід під егідою Ради з евакуації, створеної 24 червня 1941 року.
Переважна більшість кваліфікованих робітників виїхала разом із заводом на Урал — відповідно до мобілізаційного плану й під примусом воєнного законодавства. Завод № 183 і конструкторське бюро Морозова, які розмістили в Нижньому Тагілі в межах Уралвагонзаводу, стали танковим заводом імені Сталіна № 183 і відправляли на фронт — по ешелону на добу — основну частину приблизно 35 000 Т-34, вироблених за війну. Моторний завод № 75, влитий у «Танкоград» у Челябінську, постачав дизелі В-2. Промислова евакуація 1941 року врятувала радянський збройний потенціал, але відбулася ціною розбитих родин, близьких, залишених під окупацією, та жахливих умов перевезення й повторного монтажу. Харків, окупований з 24 жовтня 1941 року до 23 серпня 1943 року (з коротким перепочинком у лютому — березні 1943 року), пережив смертоносну окупацію.
T09-007