Генерал-майор командує гарнізоном приблизно з 14 000 вояків — британців, канадців, індійців і місцевих добровольців, — що закріпилися на острові відтоді, як у ніч на 18 грудня 38-ма японська дивізія перетнула протоку. За 17 днів лінію Джин-Дрінкерс прорвано, упав, а нападники кинулися на водосховища, що живлять місто: до виснаження додалася спрага. Гарнізон тепер розрізано на 2 частини; у шпиталях уже вчинено звірства.
Малтбі стоїть перед жорстокою арифметикою. Капітуляція цього різдвяного ранку зупинила б кровотечу й уберегла б цивільне населення від різанини, яку польові звіти вважають неминучою, — але віддати 14 000 солдатів у полон, жорстокості якого ще ніхто не може оцінити, означає зробити незворотний крок. Опір до останнього солдата на півострові , останньому редуті, який ще можна обороняти, продовжив би військову честь, але приніс би в жертву тисячі поранених, не змінивши результату. Контратака для повернення водосховищ дала б перепочинок і розмінну монету — за умови, що ще є боєздатні війська, а в цьому Малтбі глибоко сумнівається.
Губернатор сер чекає на його рекомендацію. Місто палає, зв'язок розпадається, а кожна додаткова година бою коштує життів цивільних і солдатів.
Малтбі радить губернатору Янгу капітулювати. Надвечір Янг їде до японського штабу й підписує капітуляцію — «», — що кладе край 17 дням опору. Майже 12 000 військовополонених роками перебуватимуть у жорстокому полоні в таборах на кшталт — серед голоду, хвороб і знущань.
T10-017