Прем'єр-міністр Британії наприкінці квітня 1940 року очолює Воєнний кабінет, що стоїть перед крахом норвезької експедиції. Кілька днів тому він запевняв, що Гітлер «спізнився на автобус». Але англо-французькі сили, висаджені в Намсусі й Ондалснесі для відвоювання Тронгейма, були зібрані нашвидкуруч — без карт, без транспорту, без надійного зв'язку.
На місцях становище погіршується. Люфтваффе повністю панує в небі центральної Норвегії й невпинно бомбардує Намсус; природних укриттів немає, а норвезьке узбережжя надто далеко від британських авіабаз. Генерали Картон де Віарт і Педжет ведуть затримувальні бої проти німецьких військ, підтриманих танками, артилерією й авіацією. 6 послідовних оперативних планів уже відкинуто; лондонські наради перетворюються на плутанину.
Міністри розриваються між двома логіками. Утримання Норвегії має реальну політичну вагу — для нейтральних країн, для норвежців, яким Лондон дав обіцянки, для репутації союзу, — але її військова цінність нині сумнівна з огляду на ціну, яку доведеться заплатити. Французи прибувають до Лондона на засідання Верховної ради союзників. Чемберлен і його Кабінет мають вирішити долю центральної Норвегії.
Чемберлен і Кабінет евакуюють Намсус і Ондалснес, залишаючи Тронгейм і норвежців. Французи, приголомшені раптовою пропозицією залишити Норвегію, заперечують; повертається до Парижа в упевненості, що переконав Лондон, — але через 2 години віддають наказ про евакуацію. Рейно називає британський уряд «старцями, які не вміють ризикувати». Місцеві командири навіть отримують наказ не попереджати норвежців про свій відхід і просто піти. Евакуація Намсуса й Ондалснеса остаточно закріплює відмову від центральної Норвегії. Норвезьке фіаско спричинить на початку травня 1940 року дебати в Палаті громад, які зметуть Чемберлена: 10 травня, у день наступу на заході, його змінює Черчилль. Ця справа надовго живила недовіру між британським і французьким штабами.
T03-075