Уже кілька років Албанія короля живе під дедалі більшою економічною та військовою опікою фашистської Італії, яка фінансувала його режим. Навесні 1939 року Муссоліні, заздрячи успіхам Гітлера й прагнучи власного тріумфу, вимагає відвертого протекторату: військової присутності, колонізації, цілковитого контролю.
Зогу зволікає й відхиляє угоди, які йому пропонують в обмін на повне італійське панування. Але його можливості мізерні: албанська армія налічує лише кілька тисяч погано озброєних людей, а допомоги ззовні немає.
7 квітня 1939 року — на Страсну п'ятницю — Італія висаджує війська. Зогу, чия дружина народила лише 3 дні тому, мусить вирішувати за лічені години. Спробувати відчайдушний опір із крихітною армією в ім'я національної честі? Прийняти італійський протекторат, щоб зберегти васальний трон? Чи покинути країну, щоб урятувати родину й, можливо, легітимність у вигнанні? Доля династії, державних резервів і албанської незалежності вирішується того самого дня, коли відбувається висадка.
Зогу тікає за кордон, щоб урятувати родину й легітимність: того ж дня він утікає до Греції разом із королевою Джеральдіною, їхнім новонародженим сином Лекою й частиною золотого запасу центрального банку. Поодинокий албанський опір змітають за кілька днів. 12 квітня албанський парламент-маріонетка позбавляє Зогу трону й пропонує корону королю Італії Віктору Еммануїлу III: Албанія стає володінням італійської корони. Втеча зберігає королівську родину, але скріплює кінець незалежності. Агресія, що сталася одразу після Праги, прискорює британські й французькі гарантії Греції та Румунії, яким відтепер загрожує небезпека на Балканах.
T00-062