10 травня 1940 року о 04:35 розпочинається план «Гельб» (Fall Gelb): одночасне вторгнення до Нідерландів, Бельгії та Люксембургу і наступ на Францію. До Лондона звістка надходить о 05:00. , якого після «Норвезьких дебатів» уже збираються замінити, поспішає з відставкою. О 11:00 він викликає короля.
спершу пропонує лорда Галіфакса, свого особистого фаворита. Але Галіфакс відмовився напередодні (історична зустріч 9 травня з Черчиллем і Чемберленом, на якій він доводив, що прем'єр-міністр, який засідає в палаті лордів, не може виконувати свої обов'язки під час війни). Тож погоджується на Вінстона Черчилля.
О 18:00 10 травня 1940 року Черчилль їде до Букінгемського палацу. Церемонія цілування королівської руки: просить його сформувати уряд. Черчилль погоджується. Черчиллю 65 років; він колишній міністр колоній (1921), міністр авіації (1919), канцлер Казначейства (1924–1929), а з вересня 1939 року — перший лорд Адміралтейства.
О 22:00 Черчилль прибуває на Даунінг-стріт, 10. Перше засідання воєнного кабінету з 5 осіб: Черчилль (прем'єр-міністр і водночас міністр оборони — інституційна новація), Чемберлен (лорд-президент Ради), Галіфакс (закордонні справи), Еттлі (лорд-хранитель малої печатки, лейборист), Грінвуд (міністр без портфеля, лейборист).
Питання перед Черчиллем: який тон надати своїй першій промові в Палаті громад, запланованій на 13 травня?
Черчилль обирає тон суворого реалізму, обіцяючи кров, сльози й працю. Перша промова в Палаті громад — 13 травня 1940 року: «Мені нема чого запропонувати, окрім крові, праці, сліз і поту». Фраза одразу стає знаковою. Програма: «Ви запитуєте: яка наша політика? Я відповім: воювати на морі, на суші й у повітрі з усією нашою міццю та з усією силою, яку може дати нам Бог. Ви запитуєте: яка наша мета? Я можу відповісти одним словом: перемога. Перемога за всяку ціну. Перемога попри весь жах. Перемога, хоч яким довгим і важким був би шлях до неї». Упродовж наступних 66 місяців Черчилль утілює британський опір. Його лідерство вважають одним із вирішальних чинників перемоги союзників. На виборах у липні 1945 року, парадоксально, його перемагають лейбористи Еттлі. У 1951–1955 роках він знову обіймає посаду прем'єр-міністра і помирає в січні 1965 року — державний похорон, перший для людини, яка не належала до королівської родини, з 1898 року.
T03-017