17 червня 1940 року генерал , заступник державного секретаря в уряді Рейно, що пішов у відставку, дістається Лондона, замість того щоб прийняти перемир'я, про яке просить Петен. Майже невідомий широкому загалові офіцер, без військ і мандата, він має в розпорядженні одну трибуну: британське радіо BBC.
Дилема має тяжкі наслідки і для нього самого, і для нації. Закликати публічно продовжувати війну означає виступити проти законного уряду своєї країни — вчинок, який Віші кваліфікуватиме як зраду, за яку карають смертю. Мовчати означає змиритися з поразкою. Багато інших офіцерів, хоч і налаштованих проти перемир'я, оберуть мовчання чи дисципліну.
Де Голль може публічно звернутися в ефірі й закликати французів продовжувати боротьбу. Може потай приєднатися до британських воєнних зусиль, не виставляючи себе напоказ. Або повернутися до Франції й підкоритися ієрархії та новій владі. Від цього вибору залежатимуть саме існування «Вільної Франції» і можливість для країни опинитися в таборі переможців.
Де Голль публічно звернувся в ефірі BBC: 18 червня 1940 року він виступив із закликом продовжувати боротьбу, заявивши, що «полум'я французького опору не повинно згаснути і не згасне». Тоді його почули дуже небагато французів, але звернення стало основоположним актом Вільної Франції. Віші заочно засудило де Голля до смертної кари, а він поступово збирав прихильників (території імперії, добровольців, військово-морські сили) і утвердився як уособлення Франції, що бореться. Виступ 18 червня перевів Францію з табору переможених у табір майбутніх переможців — один із найвпливовіших вчинків в історії сучасної Франції.
T04-107