10 червня 1940 року о 18:00 виходить на балкон палаццо Венеція, щоб оголосити про вступ Італії у війну на боці Німеччини. Натовп зібрала Національна фашистська партія — пропаганда говоритиме про півмільйона людей; обережні оцінки називають значно меншу цифру.
За плечима дуче — 18 років масових видовищ. Площа Венеція — звична сцена його великих промов, і кожне слово зважене заради ефекту. Того ж дня близько 16:30 оголошення війни вже вручили послам Франції та Великої Британії, а вступ у війну набере чинності опівночі. Гучномовці транслюють промову по всій Італії, а камери Істітуто Луче знімають сцену для кінохроніки.
Мить водночас є ставкою на громадську думку. Частина Італії — Церква, частина еліт, багато простих людей — боїться цієї війни. Муссоліні має обрати регістр: розпалити натовп, підхоплений войовничим запалом, чи обрати поважніший тон, який розділить із людьми тягар рішення.
Муссоліні обрав тріумфальний, мобілізаційний тон: «Бійці суходолу, моря й повітря! Година, позначена долею, б'є в небі нашої вітчизни. Година незворотних рішень». Проте кілька свідків відзначили, що натовп був менш збуджений, ніж звичайно: у багатьох італійців переважала тривога. Того ж дня Рузвельт підсумував оцінку союзників у своїй промові в Шарлотсвіллі: «рука, що тримала кинджал, устромила його в спину свого сусіда». Образ опортуністичної Італії, яка вдарила по вже поваленій Франції, надовго прилип до вступу у війну 10 червня. Балкон палаццо Венеція залишився іконою режиму; його зворотним боком став у квітні 1945 року труп Муссоліні, підвішений за ноги на площі Лорето в Мілані. Між цими двома подіями — 5 років війни, яку Італія не мала ні засобів, ні запалу вести.
T04-012