Віцеадмірал командує — ударним з'єднанням із 6 авіаносців, яке щойно вразило американський Тихоокеанський флот. Його перші 2 штурмові хвилі застали зненацька вранці 7 грудня 1941 року: уражено 8 лінкорів, на землі знищено сотні літаків, а японські втрати обмежуються 29 літаками. Льотчики в ейфорії повертаються на борт.
Але головне лишається цілим. Величезні сховища пального бази — понад 4 мільйони барелів просто неба, — сухі доки й ремонтні майстерні вціліли; саме вони роблять придатною передовою базою. А американських авіаносців, першої цілі, яку шукали, там не було: вони десь у Тихому океані, і де саме — невідомо.
Командир авіагруп наполягає, щоб Нагумо повторив удар і добив споруди. Нагумо має вирішувати швидко, коли на морі наростає хвилювання: підняти 3-тю хвилю, щоб знищити пальне й верфі, ризикуючи більшими втратами та відповіддю невловимих авіаносців; узяти курс на південь, щоб вистежити ворожий флот; або негайно відійти до Японії, зберігши цілою свою цінну ударну силу.
Нагумо обирає відхід. Вважаючи, що ефект несподіванки вичерпано, і остерігаючись американських авіаносців та берегових батарей, які тепер перебувають у стані тривоги, він виходить із бою посеред ранку й бере курс на Японію. Це рішення залишається одним із найбільш обговорюваних у війні на Тихому океані: збережені сховища пального та сухі доки дозволять Перл-Гарбору лишитися цілком боєздатним, а неушкоджені авіаносці — , , — стануть вістрям американської відповіді; через 6 місяців битиметься під Мідвеєм. Багато істориків вважають, що Нагумо перетворив блискучий тактичний успіх на змарновану стратегічну нагоду; інші нагадують, що його літаки не були підготовлені до ударів по спорудах, а ризики були реальними.
T10-012