Після 5 тижнів запеклих боїв сирійська кампанія складається на користь союзників і Вільної Франції: Дамаск упав, Бейруту загрожує падіння, а сили Віші генерала Денца, не маючи змоги отримати підкріплення, виснажені. З військового погляду продовжувати бої вже немає сенсу, але капітуляція ставить складні політичні питання — передусім про долю солдатів: приєднаються вони до Вільної Франції чи повернуться до метрополії? — і про місце вільних французів у переговорах.
Британці, дбаючи про майбутнє свого становища на Близькому Сході, домовляються безпосередньо з Денцом, на превелику досаду де Голля, який вимагає, щоб Вільна Франція була повною мірою залучена й отримала людей та техніку.
Денц має визначити умови припинення боїв: капітулювати, домовляючись по суті з британцями й добившись репатріації своїх військ до Франції; домовитися про організоване приєднання до Вільної Франції; або продовжувати вже безнадійний опір. Вибір визначає долю десятків тисяч французьких солдатів та і без того напружені стосунки між Лондоном і де Голлем.
Денц капітулює, домовляючись із британцями; його війська репатріюють до Франції. Перемир'я в Сен-Жан-д'Акрі, підписане 14 липня 1941 року, укладене переважно між Віші та британцями й відсуває Вільну Францію на узбіччя — що спричиняє гостру кризу між де Голлем і Лондоном, частково врегульовану наступними угодами. Переважна більшість солдатів Денца (до Вільної Франції приєднуються лише 5 668 осіб) обирає репатріацію до Франції замість приєднання — тяжке розчарування для де Голля, який сподівався поповнити свої лави. Сирія й Ліван переходять під контроль союзників і Вільної Франції. Цей епізод не лише закріплює стратегічну перемогу на Леванті, а й ілюструє постійну недовіру між Черчиллем і де Голлем щодо статусу Вільної Франції.
T08-016