Генерал-лейтенант , 1886 року народження, який командував армією Західної Македонії, щойно очолив армію Епіру замість генерала Іоанніса Піцікаса — тобто основні грецькі сили, що з осені воюють проти італійців в Албанії. Місяцями його дивізії відбивали наступ Муссоліні й навіть просувалися албанською територією — на приниження Риму.
Але 6 квітня 1941 року Вермахт перетнув кордон із Болгарії. Лінія Метаксаса впала, Салоніки взято, а німецькі танкові колони тепер обходять із заходу грецькі армії в Албанії, загрожуючи замкнути їх в оточенні.
Для Цолакоглу становище безвихідне: його 14 дивізій виснажені, їм бракує боєприпасів, і вони ризикують потрапити в повне оточення. Головнокомандувач далеко, уряд хитається. Капітуляція видається неминучою. Лишається питання, що його гризе: кому здатися.
Бо думка капітулювати перед італійцями — яких, на його переконання, він переміг на полі бою, — для нього нестерпна. А німець , який командує проти нього бригадою «», — не італієць. Без жодного дозволу з Афін Цолакоглу має вирішити, як скласти зброю.
Цолакоглу таємно веде переговори із Зеппом Дітріхом, щоб здатися лише німцям: без мандата від свого командування він відряджає парламентерів до німецьких ліній і 20 квітня 1941 року підписує протокол про капітуляцію з обергруппенфюрером СС Зеппом Дітріхом. Текст за наказом Гітлера тримається в таємниці від італійців і свідомо не згадує жодного з партнерів по Осі: мета — позбавити Муссоліні перемоги, яку вважають незаслуженою. Розлючений Папагос негайно наказує відсторонити Цолакоглу й продовжувати опір — марно. Наступного дня в Ларисі оформлюють беззастережну капітуляцію армії Епіру. Через обурення Муссоліні 23 квітня повторюють церемонію втретє, цього разу за участю італійців. Кількома днями пізніше Цолакоглу погоджується очолити колабораціоністський уряд окупованої Греції — вибір, що після війни призведе його до смертного вироку, згодом пом'якшеного.
T07-038