Влітку 1941 року Білостоцький регіон, з 1939 року ненадовго радянський, у ході операції «Барбаросса» переходить під німецьку окупацію. На цій території, де нашарувалися свіжа радянська окупація, нацистська пропаганда, що пов'язує євреїв з комунізмом, і давня напруга, прокочується хвиля погромів проти єврейських громад.
У Єдвабному, невеликому містечку, де поляки й євреї довго жили пліч-о-пліч, різанина відбувається 10 липня 1941 року. Євреїв збирають, принижують, змушують зруйнувати пам'ятник Леніну, а потім зачиняють у стодолі й підпалюють її. Злочин відбувається за присутності німецького окупанта, але частка кожної зі сторін — окупанта та місцевого населення — є предметом гострих суперечок.
Відповідальність за цю різанину перебуває в центрі суперечки, що сколихнула Польщу: хто вирішує і хто виконує в Єдвабному? Німецький окупант, який організовує й наказує; місцеві мешканці, які діють з власної ініціативи; чи поєднання, у якому окупант заохочує, а населення виконує?
Висновок історіографії — поєднання: окупант заохочує, населення виконує, при цьому триває дискусія про співвідношення часток. Злочин здебільшого вчинили польські мешканці міста й околиць, але за присутності німецького окупанта. Книга Яна Т. Гросса «Сусіди» (2000) відкрила широкому загалові, що різанину вчинили поляки проти своїх сусідів-євреїв, зруйнувавши образ Польщі як винятково жертви. Розслідування Інституту національної пам'яті (ІНП) підтвердило співучасть «німців і польських мешканців», встановивши «щонайменше 340» жертв там, де давніші меморіальні написи називали до 1 600 і приписували злочин самим лише німцям. Точна вага німецької ролі — присутності жандармів і агентів, заохочення — досі залишається предметом дискусій. Єдвабне лишається точкою розколу пам'яті: воно змушує чесно визнати участь місцевих цивільних у злочинах 1941 року, не розчиняючи при цьому відповідальності окупанта, який зробив їх можливими.
T08-015