Від вересня 1940 року генерал ділить владу із Залізною гвардією (Легіоном) Горії Сіми в «національно-легіонерській державі», підточеній суперництвом. Легіонери чинять дедалі більше насильства й убивств і прибирають до рук економіку; Антонеску, який дбає про порядок і має підтримку армії та Берліна, хоче їх приборкати. Гітлер, якому перед «Барбароссою» потрібна стабільна Румунія як тил і постачальник нафти, явно віддає перевагу Антонеску перед легіонерським хаосом.
20 січня 1941 року іскрою стає вбивство німецького офіцера в Бухаресті. Антонеску вирішує зменшити повноваження легіонерів і зняти їхніх людей з ключових посад. Тоді Легіон відкрито повстає проти нього: барикади, захоплення громадських будівель, вуличні бої в столиці.
Антонеску стоїть перед вирішальним вибором: силою розтрощити заколот власного союзника, ризикуючи громадянською війною і невдоволенням частини крайніх правих; піти на згоду з Сімою, щоб зберегти коаліцію; чи покластися на німецький арбітраж. На кону доля режиму й порядок у країні, ключовій для Осі.
Антонеску кидає в бій армію, зі схвалення Гітлера: армія розтрощує легіонерське повстання за 3 дні (21–23 січня 1941 року). Але протягом цих днів легіонери влаштовують у єврейських кварталах Бухареста погром надзвичайної жорстокості: за різними джерелами, вбито від 125 до 151 єврея, десятки розстріляно в лісі Жилава та на міській бойні, сплюндровано синагоги й сотні крамниць. Залізну гвардію згодом розпускають, тисячі її членів ув'язнюють — за заколот, а не за погром — і втікає до Німеччини. Антонеску, тепер єдиний господар, утягне Румунію в «Барбароссу» на боці Райху й понесе важку відповідальність за винищення євреїв Румунії та окупованих територій.
T06-012