Адмірал , головнокомандувач французького флоту, у лютому 1941 року став офіційним наступником маршала Петена: як віцепрем'єр, що водночас очолює міністерства закордонних справ, внутрішніх справ і оборони, він фактично є сильною людиною Віші. Переконаний, що Німеччина виграє війну, він прагне виміняти співпрацю на полегшення для переможеної Франції.
Навесні 1941 року на Леванті з'являється нагода. В Іраку проосьовий державний переворот Рашида Алі кидає виклик британцям, і Німеччина хоче перекинути туди авіаційні підкріплення. Аеродроми Сирії під французьким мандатом, яку утримує генерал Денц, — ідеальна проміжна база на шляху до Багдада.
Берлін пропонує угоду: Франція надасть Німеччині військові поступки в Сирії, а далі також у Тунісі та Західній Африці, в обмін на повернення тисяч військовополонених, зниження окупаційних витрат та інші послаблення. Це проєкт Паризьких протоколів, який обговорюється з послом Отто Абецом.
Але відкрити Сирію для Люфтваффе означає ризикнути відкритою війною з Лондоном, літаки якого вже бомбардують аеродроми, де заправляються німецькі машини. Дарлан має вирішити, як далеко зайти в співпраці.
Дарлан підписав Протоколи й надав Осі бази в Сирії та поза нею: 28 травня 1941 року він підписав з Отто Абецом Паризькі протоколи, які надавали Німеччині військові поступки в Сирії, Тунісі та Французькій Західній Африці в обмін на повернення близько 6 800 полонених спеціалістів і скорочення окупаційних витрат. Ці протоколи стали вершиною вішістської колабораціоністської політики, проте так і не були ратифіковані в повному обсязі: такі діячі, як генерал Вейган, генеральний делегат у Французькій Африці, вважали політичну ціну надто високою. Однак на практиці військовий міністр Юнцигер уже наказав Денцу дозволити німецьким та італійським літакам заправлятися в Сирії. Ці поступки прискорили неминуче: на початку червня британці та вільні французи розпочали вторгнення до Сирії (операція «Експортер»), де французи воюватимуть проти французів.
T07-043