Протягом перших 11 днів «Барбаросси» замикається в мовчанні. Масштаб катастрофи — прорваний фронт, втрачені міста, сотні тисяч полонених — і, можливо, крах його переконань (він відмовлявся вірити в напад) доводять його до прострації; за свідченнями кількох осіб, він усамітнюється на дачі, навіть побоюючись арешту з боку власного Політбюро.
У найгірший момент вища влада СРСР мовчить. А розгублений народ потребує орієнтира. Сталін урешті бере ситуацію в руки: створює Державний комітет оборони (ДКО) і вирішує звернутися безпосередньо до населення, хоча майже ніколи не виступає по радіо.
3 липня він має вибрати тон цього ключового виступу: виголосити класичну войовничу й ідеологічну промову, що возвеличує партію й соціалізм; або, навпаки, взяти патріотичний і братерський тон, закликаючи боронити російську вітчизну понад ідеологію; або применшити катастрофу, щоб не деморалізувати. Заданий тон спрямує мобілізацію цілого народу.
Сталін звертається з патріотичним і братерським закликом боронити вітчизну. 3 липня 1941 року непевним голосом він починає словами, нечуваними з його вуст: «Товариші! Громадяни! Брати і сестри!» Він визнає серйозність становища, закликає до тотальної вітчизняної війни, наказує політику випаленої землі (нічого не залишати ворогові) та створення партизанських загонів у його тилу. Звертаючись до вітчизни, російської історії та виживання нації, а не лише до доктрини, він мобілізує країну попри всі розбіжності. Цей злам — «Велика Вітчизняна війна» — стає ментальною рамкою радянських воєнних зусиль. Відтоді Сталін твердо бере кермо в руки: і в доброму (мобілізація), і в лихому (нещадні репресії проти «поразників»).
T08-012