27 травня 1940 року, після 18 днів боїв, бельгійська армія затиснута в останньому редуті у Фландрії, спиною до моря, відтіснена до річок Ізер і Ліс. Боєприпаси та харчі закінчуються, біженці тиснуться докупи, а фронт, який безупинно відкочується, більше не втримати. Король , головнокомандувач, мусить вирішити долю своєї армії.
Продовжити бій — це подарувати ще кілька годин евакуації союзників із недалекого Дюнкерка, але приректи своїх солдатів на марну різанину на тісному просторі, переповненому цивільними. Капітулювати — це припинити кровопролиття, але вивести Бельгію з війни, відкрити фланг союзників і спровокувати велику політичну кризу: уряд, що перебуває за кордоном, виступає проти.
Леопольд може капітулювати, щоб зберегти життя солдатам і цивільним. Може продовжувати бій до виснаження в ім'я союзницької солідарності. Або спробувати евакуювати частину армії до Англії чи Франції. Це рішення матиме негайні військові та тривалі політичні наслідки.
капітулює, щоб зберегти життя солдатам і цивільним: у ніч з 27 на 28 травня 1940 року бельгійська армія беззастережно капітулює, вважаючи будь-яке продовження бою безнадійним. Капітуляція, ухвалена без консультацій із союзниками та урядом, викликає гнів Парижа й Лондона (французький прем'єр-міністр Рейно публічно її таврує) і ускладнює евакуацію з Дюнкерка, оголюючи фланг. Бельгійський уряд у вигнанні відмежовується від короля. Ця капітуляція та рішення Леопольда залишитися в країні як полонений відкривають «Королівське питання», яке отруюватиме політичне життя Бельгії понад десятиліття. Зрозуміле з військового погляду, це рішення матиме значну дипломатичну й політичну ціну.
T03-153