Наприкінці травня 1940 року Французька кампанія обертається катастрофою. Оточені в котлі, що невпинно стискається навколо Дюнкерка, сотні тисяч союзних солдатів — Британський експедиційний корпус і потужні французькі частини — притиснуті до моря під вогнем німецької артилерії й під ударами пікірувальників Люфтваффе. Операція «Динамо», розпочата 26 травня, кидає в Ла-Манш усе, що плаває: есмінці, пороми, траулери й флотилію «малих суден», що курсують до пляжів.
Проте в перші дні евакуація приносить двом союзникам вкрай нерівну користь, і з французького боку наростає гіркота. У Парижі, де збирається Верховна рада союзників, Черчилль стоїть перед Полем Рейно й генералом Вейганом, які наполягають, щоб прем'єр-міністр не кидав французькі війська на піску. Ідеться про значно більше, ніж логістика: ідеться про міцність самого союзу та про британську честь в очах партнера на межі краху.
Час же не підлягає торгу. Кожна година евакуації обертається потопленими кораблями й втраченими людьми; периметр стискається, ворожа авіація панує в небі, і ніхто не знає, скільки ночей плацдарм ще протримається. Черчилль мусить вирішити за кілька годин.
31 травня 1940 року перед Рейно й Вейганом Черчилль ухвалив рішення евакуювати союзників нарівні: британці й французи мали відходити «рука об руку» (arm in arm), а британські війська мали увійти до ар'єргарду, що прикривав посадку. Операція «Динамо» зрештою дозволила евакуювати близько 338 000 чоловік, з яких приблизно 123 000 — французькі солдати. Цей жест скріпив союз у скруті й надовго закарбувався в пам'яті. Утім, багато французів, висаджених в Англії, невдовзі повернули до Франції — за власним проханням чи з оперативної потреби — і потрапили в полон під час поразки в червні 1940 року; проте їхня доля нічого не відібрала в символічної ваги рішення.
T03-183