19 липня 1940 року, за кілька тижнів після падіння Франції, Конгрес ухвалює найбільший закон про розширення флоту в американській історії. Він збільшує тоннаж флоту майже на 70 відсотків і дозволяє будівництво сотень бойових кораблів: лінкорів, авіаносців, крейсерів, есмінців і підводних човнів.
Штаб міркує так: одночасна війна на Тихому й Атлантичному океанах стала цілком імовірною, і флоту, розрахованого лише на один океан, для неї недостатньо. Лишається будувати швидко й у кількостях, яких іще не бачили.
Для міністра військово-морських сил Френка Нокса ідеться про промисловість не менше, ніж про стратегію. Державні й приватні верфі повинні освоїти безпрецедентний портфель замовлень. Чи варто зосередити зусилля, розпорошити їх чи поставити на нові методи?
Замовлення розподілили по широкій мережі верфей, поєднавши арсенали флоту й приватні верфі по всій країні, щоб максимально підвищити темп і не перевантажити обмежену кількість майданчиків. Це розпорошення в поєднанні з наростанням американської промислової потужності дало змогу ВМС США ввести до строю значну кількість кораблів під час війни; великі авіаносці класу «Ессекс», замовлені за цією програмою, стали хребтом флоту на Тихому океані.
T04-166