— не людина моря. Будівник гребель, мостів і доріг, він узявся за суднобудування, спорудивши верфі в Річмонді на березі затоки Сан-Франциско, щоб випускати вантажні судна темпом, який традиційна суднобудівна промисловість вважає неможливим.
Галузеві традиції вимагають клепання: кваліфіковані бригади місяцями збирають обшивку лист за листом просто на стапелі. Але Кайзерові бракує досвідчених клепальників, і він хоче перенести методи масового виробництва: попереднє виготовлення великих секцій у цеху, паралельний монтаж і зварювання електричною дугою замість заклепок.
Клепання перевірене й краще прощає похибки недосвідчених робітників, але воно повільне й робить корпус важчим. Зварювання обіцяє швидкість і економію робочої сили, але ця технологія ще молода для цілих корпусів, і її міцність у морі ще треба довести. Кайзер мусить ухвалити рішення.
Кайзер обрав повністю зварений корпус і секційне попереднє виготовлення — рішення ухвалили після консультацій із Морською комісією (Maritime Commission) та Американським бюро судноплавства (American Bureau of Shipping). Цей метод разюче скоротив терміни (з кількох місяців до кількох тижнів) і дав змогу залучити малокваліфіковану робочу силу, зокрема чимало жінок. Зворотний бік проявився під час війни: зварені корпуси тріскалися, а деякі ламалися на 2 частини. Дослідження згодом показали, що причиною було окрихчення сталі за низьких температур та безперешкодне поширення тріщин у суцільному зварному корпусі; ваду усунули підсилювальними елементами й кращою сталлю.
T08-035