Увечері 16 червня 1940 року в Бордо , голова Ради міністрів від 21 березня, опиняється в облозі прибічників перемир'я: маршала Петена, генералісимуса Вейгана й кількох міністрів, зокрема Шотана й Бодуена. На Раді міністрів тепер переважають прихильники припинення бойових дій.
Рейно виснажений 3 тижнями безперервної кризи. Щойно його проєкт франко-британської унії відхилили, а Петен назвав його «злиттям із трупом». Оточення, аж до найближчих людей у приватному житті, схиляє його поступитися. Сам він і далі обстоює продовження війни з Північної Африки, але виразної більшості в уряді вже не має.
Перед президентом Республіки Альбером Лебреном Рейно має визначити лінію поведінки: спробувати вибороти більшість, щоб перенести боротьбу за море; просити про перемир'я за певних умов, щоб виграти час; або піти й залишити іншим відповідальність за припинення бою.
Рейно йде у відставку й залишає відповідальність за перемир'я Петенові: він подає у відставку о 22:00. Так ніч 16 червня вирішує долю останнього воєнного уряду Третьої республіки. Лебрен одразу кличе Петена, який уночі формує уряд і наступного дня опівдні просить про перемир'я. Рейно, ізольований і відсторонений, потрапить наприкінці червня в автомобільну аварію поблизу Сета, де гине його подруга . Заарештований режимом Віші у вересні 1940 року, відданий під суд, а потім депортований до Німеччини (Заксенгаузен, Іттер) з 1942 до 1945 року, він виживає й повернеться до політичної кар'єри за Четвертої, а потім П'ятої республіки. Його відставка 16 червня знаменує поворот Франції до перемир'я й кінець парламентської республіки, оформлений 3 тижні потому у Віші.
T04-021