Контратаки під Монкорне (17 травня), а згодом під Абвілем (28–30 травня), які 49-річний проводив із 4-ю резервною бронетанковою дивізією, додали йому військового авторитету, більшого за масштаби його скромної дивізії. Тимчасово підвищений до бригадного генерала 25 травня, він — один із небагатьох французьких командирів, які завдали ворогові відчутних ударів під час розгрому.
5 червня 1940 року , голова Ради міністрів, призначає його заступником міністра війни й національної оборони. Так де Голль стає наймолодшим членом уряду й найзапеклішим противником перемир'я — у момент, коли Петен, віцеголова Ради міністрів з 18 травня, і головнокомандувач Вейган уже схиляються до припинення боротьби.
Його найближче завдання — обміркувати подальший хід війни, поки фронт на Ені й Соммі прогинається. Змагаються 3 варіанти: «Бретонський редут», якому віддає перевагу Рейно, перекидання сил до Північної Африки або підготовка політичного відходу до Лондона. Де Голль ще не знає, який із цих сценаріїв обере Історія.
Де Голль обстоює евакуацію до Північної Африки, щоб продовжувати війну з Імперії, і водночас налагоджує перші прямі контакти з Лондоном, куди вирушає вже 9 червня. Від проєкту Бретонського редуту, нездійсненного з військового погляду, відмовляються. 16 червня він привозить із Лондона проєкт франко-британського союзу; вранці 17-го, відчувши, що Рейно ось-ось упаде, а Петен готовий до перемир'я, він летить до Англії. Його перебування в уряді триватиме лише 12 днів, але надасть йому легітимність міністра — аргумент, який він висуне вже в Заклику 18 червня.
T04-006