58-річний адмірал командує ВМС Франції — близько 175 000 людей і один із наймогутніших флотів світу, непошкоджений, тоді як сухопутні війська руйнуються. 16 червня впав уряд Рейно; 17-го Петен попросив перемир'я. Дарлан присягнувся британцям, що французький флот ніколи не потрапить до рук німців. У цьому флоті — сучасні кораблі: швидкісні лінкори «Дюнкерк» і «Страсбур», щойно збудований «Рішельє», розосереджені між Тулоном, Північною Африкою й Атлантикою.
20 червня німецькі умови ще невідомі: їх вручать лише наступного дня в Ретонді. Усе залежатиме від долі флоту — видача, інтернування чи роззброєння під контролем ворога, — а ця невизначеність надзвичайно непокоїть Лондон.
Дарлан має значну самостійну владу й кілька принципових варіантів: упередити події й затопити флот ще до підписання; перейти до Англії всім флотом, розірвавши з Петеном; або розосередити кораблі по портах імперії (Тулон, Мерс-ель-Кебір, Алжир, Дакар), виконуючи умови перемир'я. Доля четвертого за потужністю флоту світу залежить від його рішення.
Дарлан вирішує розосередити й роззброїти флот у портах імперії відповідно до статті 8. Відкидаючи і негайне затоплення, і перехід до Лондона, він покладається на статтю 8, яка залишає кораблі під французьким прапором у французьких чи колоніальних портах. Проте 24 червня він надсилає командирам таємний наказ: затопити кораблі, якщо окупант спробує ними заволодіти. Ця довіра до перемир'я виявиться трагічною: британці, боячись, що флот колись послужить Гітлерові, атакують його в Мерс-ель-Кебірі 3 липня. Дарлан, який пристав до Віші, стане офіційним наступником Петена, а потім головою уряду; перейшовши до союзників у Північній Африці в листопаді 1942 року, його вб'ють в Алжирі 24 грудня 1942 року. Його рішення червня 1940 року запускає ланцюг, що веде до трагедії Мерс-ель-Кебіра.
T04-031