30 січня 1939 року, з нагоди шостої річниці свого приходу до влади, Гітлер виголошує перед Рейхстагом, що зібрався в Опері Кроля, довгу промову, частково написану разом із Геббельсом. Німеччина щойно поглинула Австрію та Судети; Рейх почувається сильним.
Промова має охопити економіку й дипломатію, але «єврейське питання» неминуче дає про себе знати. Останніми місяцями листопадові погроми та «аризація» радикалізували внутрішній дискурс, а нацистська пропаганда розпалює привид змови «міжнародних єврейських фінансів».
Вибір регістру не випадковий. Гітлер може підняти риторику до відкритої публічної погрози — водночас зброї внутрішньої пропаганди й застереження світові; підтримувати стриманішу антисемітську риторику, як досі; або обмежитися економічними та дипломатичними темами. Тон, який він обере, покаже міру намірів режиму в момент, коли євреї Рейху відчайдушно намагаються втекти.
Гітлер публічно погрожує знищенням, пов'язаним із майбутньою війною: він постає як «пророк» і виголошує погрозу, що пов'язує майбутню світову війну зі «знищенням єврейської раси в Європі». Історики сперечаються щодо точного значення цих слів у 1939 році: на думку Ганса Моммзена, ідеться передусім про знищення єврейського «впливу», а ще не про програму фізичного винищення. Але під час війни Гітлер неодноразово повертається до цього «пророцтва», заднім числом (і хибно) датуючи його 1 вересня 1939 року, щоб виправдати геноцид, який уже триває. Тож промова січня 1939 року стає, в очах істориків, важливою віхою словесної ескалації, що передує Голокосту.
T00-053