34-річний юрист і дипломат від квітня 1940 року очолює Referat D III — «бюро єврейських справ» Auswärtiges Amt, міністерства закордонних справ рейху, у Берліні. Кар'єрний чиновник, який вступив до нацистської партії, він прагне знайти своєму відділу роль у тому, що режим називає Judenfrage, «єврейським питанням», — майбутньому понад 5 мільйонів людей, яких вважають євреями й які тепер перебувають під німецьким контролем.
Наприкінці травня 1940 року написав Гітлеру про свою відразу до «більшовицького методу фізичного знищення народу», який він вважає «негерманським». Натомість він говорить про «масову еміграцію» до Африки чи до якоїсь колонії. Гітлер схвалює. Поразка Франції робить досяжною її колонію Мадагаскар, а британської капітуляції чекають, щоб забезпечити прохід суден.
Ідея «переселити» туди європейських євреїв побутує ще з XIX століття; Варшава навіть надіслала туди комісію 1937 року. Радемахеру доручають скласти меморандум. На його столі — острівний «резерват», під охороною німецької поліції, розрахований приблизно на 4 мільйони людей. Він має вирішити, що викласти на папері.
Радемахер складає повний меморандум. 3 липня 1940 року він підписує «Die Judenfrage im Friedensvertrage» («Єврейське питання в мирному договорі»): Франція поступається Мадагаскаром, острів переходить під німецький мандат і поліцейського губернатора від СС (повітряні та військово-морські бази виключено), євреї отримують там псевдоадміністрацію, але їм не дають утекти й утримують їх як дипломатичних заручників. Паралельно Айхман у РСХА пише логістичний план. Історики (Браунінг, Лонгеріх) бачать у цьому крок до «остаточного розв'язання»: на острові з ворожим кліматом і ендемічною чумою проєкт убив би значну частину депортованих. Оскільки Британія не капітулювала, а суден бракує, від проєкту відмовляються наприкінці 1940 року. 1952 року Радемахера засуджують у ФРН, але він утече до Сирії; повернувшись 1966 року, помре в Бонні 1973 року без остаточного вироку.
T04-087