57-річний маршал влітку 1940 року приймає верховне командування в італійській Північній Африці. Місце несподівано звільнилося: маршала , його попередника, 28 червня збила власна протиповітряна оборона над Тобруком під час британського нальоту. Граціані приходить із репутацією нещадного «умиротворителя» Лівії та Ефіопії, але й методичного командувача, якому не до вподоби імпровізація.
У Тріполі він бачить армію, велику на папері — понад 200 000 чоловік, — але погано споряджену для сучасної пустельної війни: застарілі легкі танки, артилерія на кінній тязі, недостатня моторизація, брак запчастин і води. Навпроти, на кордоні британського Єгипту, значно менші чисельністю, але рухливі вже тривожать італійські передові пости.
Тим часом вимагає швидкого наступу до Суеца й Суецького каналу, щоб ударити по Британській імперії там, де їй найболючіше, і подарувати фашистській пропаганді блискучу перемогу. Бальбо вже вважав, що лівійська армія без підкріплень не здатна на таку кампанію. Граціані успадковує цю дилему: догодити дуче чи зволікати.
Граціані спершу зволікає й вимагає танків, вантажівок і спорядження до будь-якого наступу, а згодом частково поступається тиску: він знову й знову вимагає спорядження й відкладає наступ з тижня на тиждень, на велике роздратування Муссоліні. Змушений діяти, 13 вересня 1940 року він нарешті починає обережне просування, що зупиняється біля Сіді-Баррані, приблизно за сотню кілометрів углиб Єгипту, де його війська закопуються в лінію укріплених таборів. Італійська армія більше не просувається. У грудні британська операція «Компас» під командуванням О'Коннора, який мав значно менші сили, змітає ці табори й захоплює десятки тисяч полонених. Граціані, зламаний катастрофою, у лютому 1941 року йде у відставку; щоб виправити становище, знадобиться відправлення Африканського корпусу Роммеля. Його початкова обережність, з огляду на розгром, що настає потім, досі лишається предметом жвавих суперечок істориків.
T04-080