У Китаї єдиний фронт між націоналістами (Гоміндан) і комуністами Мао Цзедуна, укладений для боротьби з японським загарбником, ніколи не переставав бути союзом недовіри. Успіхи комуністичної партизанської боротьби — як-от наступ «Ста полків» 1940 року — непокоїли Чана не менше, ніж японців: вони свідчили про зростання суперника, з яким після війни довелося б рахуватися.
На початку січня 1941 року напруга на півдні Аньхою переростає в трагедію. Комуністична , якій Гоміндан наказав передислокуватися на північ від Янцзи, переміщує свій штаб; але її колони оточують націоналістичні війська, що значно переважають її чисельно.
Комуністичне керівництво на чолі з Мао має вирішити, як відповісти на напад «союзника»: наказати оточеним частинам пробиватися зі зброєю в руках, ризикуючи знищенням і відкритим розривом єдиного фронту; шукати компроміс, щоб урятувати людей і зберегти фасад антияпонського союзу; чи політично використати агресію, щоб дискредитувати Чана в очах країни й міжнародної громадськості.
Події випереджають будь-яке рішення: оточені сили Нової 4-ї армії розгромлено за кілька днів (4–13 січня 1941 року) — тисячі вбитих, її командувача Є Тіна захоплено в полон, політкомісара вбито. Мао тоді віддає перевагу політичному використанню: він гучно викриває «зраду» Гоміндану, одразу відновлює Нову 4-ту армію під новим командуванням і отримує з цієї військової катастрофи велику політичну вигоду, подаючи комуністів як справжніх патріотів, яких вдарили в спину. Інцидент на півдні Аньхою знаменує кінець будь-якої справжньої співпраці між 2 таборами: єдиний фронт стає лише фікцією, а громадянська війна в Китаї, призупинена японським вторгненням, відтепер відкрито тліє до свого відновлення 1946 року.
T06-013