На півночі Китаю в місті Тяньцзінь розташовані іноземні концесії, зокрема британська — острівці суверенітету, успадковані з XIX століття. Японія, яка панує в регіоні від часу вторгнення до Китаю, погано терпить цей анклав, що править за притулок для китайців, ворожих її окупації, і за сховище коштів націоналістичного уряду.
Після вбивства китайського посадовця-колаборанта японці вимагають видати 4 підозрюваних, які сховалися в концесії. Лондон відмовляє за браком доказів. 14 червня 1939 року японська армія відповідає блокадою британської концесії колючим дротом і принизливими обшуками британців, що виходять із неї.
Британський уряд опиняється в безвиході. Його флот потрібен в Європі та Середземномор'ї проти Німеччини та Італії: він не може послати на Далекий Схід ескадру, яка єдина могла б надати ваги твердій позиції. Чи стояти на своєму в ім'я імперського престижу, ризикуючи зіткненням із Японією без військових засобів? Чи поступитися японським вимогам, щоб уникнути кризи в найневдаліший момент? Чи домовитися про компроміс, що збереже обличчя?
Лондон фактично поступається японським вимогам, щоб уникнути кризи в Азії: не маючи змоги відрядити флот до Азії, коли в Європі нависає загроза війни, уряд розпочинає в Токіо переговори між послом Крейгі та міністром Арітою. У липні 1939 року Лондон частково визнає японську позицію в Китаї, що означає дипломатичний відступ. Криза вщухає без війни, але ціною поступки, яка ілюструє безсилля Британії на Далекому Сході — і абсолютний пріоритет, наданий європейському театру. Суперечку по-справжньому розв'яже лише початок загальної війни. Для китайських націоналістів цей британський відступ підтверджує ізоляцію, у якій їх залишають демократії перед Японією.
T00-017