67-річний генерал — головнокомандувач союзних сил. Навесні 1940 року штаби шукають спосіб розгромити Німеччину, не б'ючись із нею лоб у лоб, і одна слабка ланка притягує всі погляди: нафта.
Німецько-радянський пакт серпня 1939 року робить СРСР ключовим постачальником Рейху, який за торговельним договором отримує частину радянської сирої нафти. Проте понад 90 % радянського видобутку й 80 % переробки зосереджені на Кавказі, довкола Баку, Батумі й Грозного. У доповіді, поданій 22 лютого 1940 року, Гамелен стверджує, що залежність СРСР від кавказької нафти — «фундаментальна слабкість» його економіки і що перекриття її потоку може спричинити голод і крах.
Проєкт дістає назву операції «Пайк» («щука»): бомбардувальники мали б злітати з баз в Іраку, Туреччині й Сирії, щоб рознести свердловини на друзки. Але СРСР не воює з союзниками. Удар по Баку — це ризик відкрити другий фронт проти Сталіна. Чи готувати рейд, чи зачекати, чи відмовитися від нього?
Гамелен і Верховна рада союзників спланували бомбардування Кавказу, ризикуючи війною з нейтральним СРСР, але історія розв'язала все раніше за них. Планування «Пайка» пришвидшилося: 30 березня 1940 року модифікований і закамуфльований «Локгід Модель 12 Електра» злетів з бази RAF Хаббанія в Іраку, перелетів Каспійське море і провів годину в радянському повітряному просторі над Баку, зробивши 6 серій знімків, перш ніж повернутися. Другий політ над Батумі 5 квітня потрапив під обстріл і вирвався. Плани щодо Баку, Батумі й Грозного були готові в квітні під назвою «Western Air Plan 106». Але німецький наступ 10 травня 1940 року й крах Франції зробили операцію неактуальною. Досьє «Пайка», захоплені Вермахтом, нацистська пропаганда згодом виставляла як доказ задуманої союзниками агресії проти СРСР.
T03-079