Шламі Беру Вінеру близько 30 років. Родом з Ізбиці-Куявської поблизу Коло, він потрапив в облаву разом з іншими євреями краю й опинився в реквізованому маєтку села Хелмно (німецькою — Кульмгоф) на річці Нер. Німці залишили там жменю чоловіків, щоб створити зондеркоманду: загін ув'язнених євреїв, змушених під постійною загрозою з боку есесівців виконувати фізичну роботу, пов'язану з убивствами.
Від 8 грудня 1941 року транспорти йдуть один за одним. Депортованим обіцяють переведення на схід і лазню; їх садять у великі вантажівки з герметичним кузовом. Вихлопні гази відводять досередини. Коли двері знову відчиняються в лісі Жухув, саме зондеркоманда мусить розвантажувати тіла, перевіряти роти загиблих, копати ями, засипати їх. Вінер розуміє, що стає свідком першого центру знищення з газовими вантажівками і що люди з його команди й самі приречені зникнути, щоб не лишилося жодного свідка.
Він усвідомлює те, чого ще не описував жоден звіт. Він може спробувати втекти при першому ослабленні нагляду, щоб винести цю розповідь назовні, ризикуючи бути застреленим на місці; день за днем не привертати до себе уваги, плекаючи слабку надію вижити; або відмовитися коритися, саботувати роботу, підняти руку на вартового — жест, який означає негайну смерть.
тікає, прослизнувши з вантажівки, 19 січня 1942 року й добирається до Варшавського гетто. Там він диктує підпільним архівістам Емануеля Рінгельблюма, мережі , докладну розповідь про спосіб знищення: «Розповідь примусового гробаря». Поширений польським опором у переробленому вигляді, щоб захистити автора, цей текст відомий як звіт Грояновського — одне з найперших свідчень очевидця масового вбивства газом. Через кілька місяців Вінера схоплюють знову й убивають у Бєлжеці. Хелмно, перший із нацистських центрів знищення й прототип Бєлжеця, Собібора та Треблінки, забирає життя щонайменше 152 000 євреїв і кількох тисяч ромів, депортованих переважно з лодзького гетто та околиць.
T10-063