Чиновник міської адміністрації «Літцманштадта» — так німці перейменували Лодзь після її приєднання до рейхсгау Вартеланд — у квітні 1940 року виконує рішення, підготовлене ще з осені. Це друге за величиною місто Польщі, і в ньому найчисленніша єврейська громада на включеній до рейху території.
Згідно з указом про створення гетто, оголошеним 8 лютого 1940 року, північний квартал — Балюти та старе місто, найбільш занедбану частину міста, — призначено для того, щоб замкнути там близько 160 000 осіб. Німецькі медичні служби вимагають «герметичної» ізоляції через епідемічну загрозу; адміністрація ж бачить у ній «тимчасовий» захід до подальшого виселення або переселення.
Чиновник має перед очима цифри: передбачені пайки, щільність заселення, відсутність будь-якого серйозного плану постачання. Замурувати цей квартал означає відрізати 160 000 мешканців від міста, від їхньої роботи, від запасів, і чиновник не знає, до чого це призведе і коли. Наказ про встановлення оточення та загороджень готовий на 30 квітня 1940 року. Лишається вирішити, якими будуть його межі та суворість.
Чиновник виконує повну й герметичну ізоляцію кварталу в призначений день. 30 квітня 1940 року гетто в Лодзі герметично зачиняють: близько 160 000 євреїв опиняються за колючим дротом і сторожовими постами — це перше велике закрите гетто окупованої Європи. Відрізані від усього, вони залежать від мізерних пайків: голод фактично стає зброєю. «Продуктивістська» логіка — змусити гетто працювати, а не дати йому одразу вимерти — зрештою бере гору на місцевому рівні: там відкривають десятки майстерень. Голоду це не усуває. 1941 року від виснаження та хвороб там помирає понад 11 000 осіб. Лодзинське гетто виявиться найтривалішим у рейху: його ліквідують лише влітку 1944 року, вивізши людей до Хелмно й Аушвіца. Адміністративне рішення 1940 року започатковує модель ізоляції, яку згодом застосують у Варшаві та деінде.
T03-083