, справжнє ім'я якого — Філіп де Отклок, командує з Чаду мізерними силами Вільної Франції в Африці. Ще 1940 року він приєднався до Шарля де Голля і перетворив цю колонію, що перейшла на бік Вільної Франції, на базу, звідки Франція, яка воює, ще може завдавати ударів. Рік тому його колона відбила в італійців оазис Куфра, і там він присягнувся не складати зброї, доки французький прапор знову не замайорить над Страсбургом.
Перед ним, на півночі, розкинувся Феццан — величезна пустельна область на півдні Лівії, усіяна ізольованими фортами серед дюн, яку тримає італійська армія. Щоб атакувати ці позиції, треба перетнути сотні кілометрів пустелі на зношених вантажівках, маючи мало пального, мало води й жменьку людей. У Леклерка лише кілька сотень бійців, тоді як супротивник тримає укріплені гарнізони, підтримувані авіацією.
Леклерку належить вирішити, як використати цю невелику силу. Він може кинути справжню моторизовану колону крізь пустелю, щоб здолати італійські форти Феццану попри слабкість засобів; обмежитися рейдами для виснаження ворога, щоб зберегти незамінні сили; або дочекатися, поки британський наступ у Киренаїці відновиться, щоб діяти узгоджено й не ризикувати наодинці.
Леклерк кидає свої колони проти Феццану вже в лютому 1942 року. Маючи близько 500 чоловіків, розподілених на кілька загонів, його війська проходять пустелею, атакують італійські позиції й приблизно за 15 днів руйнують кілька фортів, захоплюють склади й техніку й беруть у полон близько 50 осіб ціною кількох убитих і поранених. Ці зухвалі рейди утверджують Вільну Францію як повноцінну військову силу в Африці та живлять її легенду, що зароджується. Повне оволодіння Феццаном відбудеться лише наприкінці 1942 і на початку 1943 року: друга кампанія, проведена значно більшими силами, здолає останні італійські гарнізони, дійде до Тріполі й з'єднається з 8-ю британською армією Монтгомері, що стане прологом до визволення Північної Африки.
T10-108