Генерал командує Кримським фронтом, що виріс із плацдарму, здобутого наприкінці грудня 1941 року під час Керченсько-Феодосійської висадки. За кілька тижнів він переправив на півострів 3 цілі армії — 44-шу, 47-му та 51-шу, які спершу йшли через Керченську протоку, а коли протоку скувало кригою — по льоду.
На заході вузький Парпацький перешийок перекриває шлях углиб Криму: горловина завширшки кілька кілометрів, без флангів для обходу, яку Еріха фон Манштейна утримує на укріплених позиціях. Далі Севастополь ще опирається, але слабшає, і Ставка підганяє Козлова діяти, щоб послабити лещата, що стискають фортецю. Рання відлига тим часом заливає рівнину водою й багнюкою, зупиняє колони й топить дороги в глині, що липне до коліс.
Козлову треба вирішити, як використати свої сили: негайно розпочати наступ на захід, через Парпацький перешийок, щоб прорватися до Севастополя, попри багнюку, що паралізує підтримку; спершу закріпити плацдарм і зачекати на підкріплення та прохідну місцевість; або перейти до оборони, припускаючи, що Манштейн ударить першим, щойно матиме для цього сили.
Козлов відновлює наступ 27 лютого 1942 року й кілька разів поновлює його до 13 квітня через Парпацький перешийок. Кожен штурм наштовхується на позиції 11-ї армії й грузне в багнюці: здобутки мізерні, втрати величезні. З лютого по квітень втрачає близько 230 000 чоловіків заради кількох кілометрів. Потім, 8 травня, Манштейн переходить у наступ в операції «Полювання на дрохв» (Trappenjagd): за якихось десять днів він розбиває , бере Керч і захоплює в полон майже 170 000 радянських солдатів. Козлова, якого вважають відповідальним за катастрофу, понижують у званні. Севастополь, відтепер ізольований, падає 4 липня 1942 року.
T10-089