62-річний керує Латвією від авторитарного перевороту 1934 року: він скасував парламент (Сейм) і з 1936 року поєднує посади прем'єр-міністра та президента республіки. Особистий режим без масових репресій, аграрний і націоналістичний. Населення — 1,9 мільйона мешканців, 25 % становлять меншини (росіяни, німці, євреї, поляки). Латвійська армія — 25 000 чоловіків на дійсній службі, посереднє спорядження.
Після підписання радянсько-естонського договору 28 вересня 1939 року Москва чинить такий самий тиск на Ригу. 1 жовтня міністра закордонних справ Латвії Вільгельмса Мунтерса викликає до Москви Молотов. Ультиматум: підписати договір про взаємну допомогу, аналогічний естонському, з розміщенням радянських військових баз (25 000 чоловіків).
Як і в Пятса в Естонії, в Улманіса немає жодного військового варіанта. Велика Британія відмовляється давати будь-які гарантії (лорд Галіфакс приватно каже, що не можна послати Королівський флот на Балтику). Німеччина вже віддала країни Балтії Москві. Литва вагається, але втрутитися не може.
4 жовтня латвійська Рада міністрів розглядає ситуацію. 3 міністри (зокрема , міністр пропаганди) обстоюють символічний опір. Більшість на чолі з Мунтерсом виступає за негайне підписання, щоб виграти час. Улманіс вирішує вранці 5 жовтня.
Улманіс підписує, публічно проголосивши латвійському населенню, що це «дипломатична перемога», яка зберігає незалежність. 5 жовтня 1939 року Мунтерс підписує в Москві латвійсько-радянський договір про взаємну допомогу. 25 000 радянських солдатів розміщують у Лієпаї, Вентспілсі та Пітрагсі. 6 жовтня на Радіо Рига Улманіс подає угоду як «перемогу латвійської дипломатії». Підконтрольна режимові преса вітає подію. Упродовж 8 місяців номінального суверенітету Латвії дотримуються. Але, як в Естонії та Литві, ультиматум від 16 червня 1940 року нав'язує прорадянський уряд. Улманіс призначає новий кабінет на чолі з Аугустсом Кірхенштейнсом (мікробіолог, професор Латвійського університету). 14–15 липня 1940 року відбуваються сфальсифіковані вибори. 5 серпня 1940 року Латвію анексують до СРСР як Латвійську РСР. 22 липня 1940 року Улманіса заарештовує НКВС і депортує до Ставрополя, а потім до Красноводська (Туркменістан). Він помирає у вересні 1942 року в радянській тюремній лікарні, так і не побачивши більше Латвії. Після здобуття Латвією незалежності (1991) його ім'я повертається до публічної пам'яті: 2004 року в Ризі споруджують його пам'ятник. Його рішення 1939 року лишається спірним — реалізм чи капітуляція?
T01-067