65-річний очолює Естонію з 1934 року — року конституційного перевороту, що встановив напівавторитарний режим, далекий від первісного парламентаризму; у 1938 році його обрано президентом за новою Конституцією. У країні 1,1 мільйона мешканців, армія налічує 16 000 чоловік на дійсній службі; 1 вересня 1939 року Естонія проголосила нейтралітет.
Криза спалахує після втечі польського підводного човна ORP «Ожел», який вислизає з Таллінна в ніч із 17 на 18 вересня 1939 року. Москва негайно звинувачує Естонію в «неспроможному нейтралітеті» за те, що вона дала вислизнути підводному човну Польщі — воюючої держави. 24 вересня естонського міністра закордонних справ Карла Сельтера терміново викликають до Кремля, де Молотов вручає йому ультиматум: підписати договір про взаємну допомогу, що відкриває радянські військові бази в Естонії, інакше 160 000 бійців Армії Балтійського округу, уже зосереджених на кордоні, вторгнуться до країни.
Сельтер повертається до Таллінна 25 вересня, і Державна рада, що збирається довкола Пятса, усвідомлює безвихідь. Військовий опір неможливий: 16 000 чоловік проти 160 000; Лондон натяками дав зрозуміти, що не може втрутитися на Балтиці; у Гельсінкі немає можливостей для воєнного втручання; а німецький захист виключено, бо Берлін уже поступився Москві прибалтійськими країнами пактом від 23 серпня.
Пятс має ухвалити рішення 26 вересня.
Пятс приймає договір, щоб зберегти номінальну незалежність і виграти час. 28 вересня 1939 року в Москві Сельтер підписує Договір про взаємну допомогу між Естонією та СРСР. Умови: на території Естонії можуть бути розміщені 25 000 радянських солдатів; військово-морські й авіаційні бази в Палдиськах, Гаапсалу та на острові Сааремаа; жодного втручання у внутрішні справи Естонії (на папері). 5 жовтня подібний договір підписує Латвія. 10 жовтня — Литва (до того ж із поверненням Вільнюса, який Москва щойно захопила під час поділу Польщі). Радянські військові бази розгортаються. Упродовж 8 місяців номінальний суверенітет країн Балтії поважають. Але 16 червня 1940 року Москва висуває другий ультиматум: формування прорадянських урядів, дозвіл на необмежене введення радянських військ. Пятс погоджується (вибору в нього немає). 6 серпня 1940 року СРСР анексує Естонію, яка стає Естонською РСР. Пятса заарештовує НКВС у липні 1940 року, його депортують до Башкирії, потім до Калініна. Він помирає в 1956 році в радянській психіатричній лікарні, не побачивши більше Естонії. Його рештки перевозять на батьківщину й ховають у Таллінні в 1990 році, а після здобуття Естонією незалежності (1991) його пам'ять повністю реабілітують. Рішення вересня 1939 року залишається предметом історіографічних суперечок: капітуляція чи трагічний реалізм?
T01-054