Німецько-радянський пакт від 23 серпня 1939 року має непомітний економічний складник: Берлін і Москва зобов'язуються обмінюватися товарами, щоб обійти британську морську блокаду. Першу угоду на 200 мільйонів рейхсмарок строком на 7 років укладено ще 19 серпня 1939 року. Але після поразки Польщі Гітлер вважає цю угоду недостатньою: воєнна економіка Рейху потребує значно більшого.
25 жовтня 1939 року Карла Шнурре, економічного радника Політичного департаменту німецького міністерства закордонних справ, відряджають до Москви головним перемовником. Його завдання — домогтися від СРСР поставок сировини, життєво необхідної для німецьких воєнних зусиль: нафти (Рейх споживає 5,5 мільйона тонн на рік, видобуває 4, імпортує 1,5), марганцю (для спеціальних сталей), хрому (для бронетехніки), пшениці, натурального каучуку, деревини. Натомість Німеччина постачатиме прецизійні верстати, хімічну продукцію, військове обладнання та промислові патенти. На папері — обмін рівної вартості.
Переговори, найімовірніше, будуть довгими, бо Сталін вдається до шантажу: він поступово підвищує вимоги щодо німецьких зустрічних поставок. Шнурре повідомляє Берлін, що «Сталін веде переговори як торг на базарі». Головне питання лишається відкритим: наскільки Берлін може дозволити Рейху залежати від єдиного постачальника, до того ж ідеологічно ворожого, у питанні критичної сировини, замість того щоб зберегти диверсифікацію чи автаркію?
Шнурре домагається максимальної угоди й іде на масовану залежність від СРСР, щоб заощадити тоннаж, який може перехопити Королівський флот. Німецько-радянську торговельну угоду підписують у Москві 11 лютого 1940 року. Обсяг на 18 місяців — 800 мільйонів рейхсмарок, з яких 600 мільйонів — радянська сировина. Фактичні поставки до 22 червня 1941 року: 865 000 тонн нафти, 648 000 тонн зерна, 75 000 тонн фосфатів, 14 000 тонн міді, 3 000 тонн хрому, а також каучук, деревина, марганець. Без цих поставок німецька воєнна економіка опинилася б у кризі вже 1940 року. Натомість радянська промисловість отримує верстати фірм Schiess і Wenzel-Witzler, прототипи літаків Bf 109 і Bf 110, недобудований важкий крейсер «Лютцов» (типу «Гіппер», проданий Крігсмаріне в лютому 1940 року, перейменований у Ленінграді на «Петропавловськ» і використаний як берегова батарея під час облоги), патенти та промислові креслення. Ця економічна співпраця живить воєнні зусилля обох сторін аж до операції «Барбаросса» (22 червня 1941 року). Нині історіографія (, ) наголошує на іронії: без добровільної залежності від СРСР у 1939–1941 роках Гітлер не зміг би вдертися до СРСР 1941 року, використавши власні збережені ресурси.
T01-060