Блискавичний кидок німецьких танків до Ла-Маншу ґрунтується на сміливій логістичній ставці. Танкова дивізія споживає величезну кількість пального, боєприпасів і запчастин; швидко й далеко наступати означає небезпечно розтягувати лінії постачання, підставляти колони з бензином і ризикувати лишитися без пального в найгірший момент — як показала доля французької 1-ї резервної бронетанкової дивізії під Флавіоном, а заразом і вразливість самих німців.
Німецька інтендантська служба мусить обрати темп. Триматися темпу танків за будь-яку ціну, підштовхуючи пальне вперед усіма способами, ризикуючи перебоями. Запровадити регулярні зупинки, щоб відновити запаси й обслужити техніку, ціною швидкості. Або змусити частини жити за рахунок місцевості (реквізиції, захоплене пальне), щоб звільнитися від тилових ліній.
Пальне — нерв «бліцкригу»: без нього танки лише неживий метал. Уся майстерність у тому, щоб підтримувати розмах, не зламавши машину, — рівновагу, яку командири танкових військ (Гудеріан, Роммель) схильні порушувати, на превелику досаду обережних логістиків.
Німці насамперед тримаються темпу танків за будь-яку ціну, водночас змушуючи частини жити за рахунок місцевості: інтендантська служба напружено підштовхує пальне вперед, а частини мимохідь захоплюють французькі й бельгійські запаси бензину (часто не знищені), щоб підтримувати розмах. Екіпажі, підстьобувані первітином (метамфетаміном), щоб триматися без сну, наступають майже без перепочинку. Логістична ставка спрацьовує, хоч і ледве-ледве, але ставить танки в критичні ситуації, використати які союзникам заважає лише їхня розгубленість. Відносно вдале забезпечення пальним, зухвалість і захоплення ворожих складів — серед чинників німецької перемоги 1940 року, яких часто недооцінюють.
T03-133