Віце-адмірал успадковує розбите командування. Призначений очільником Тихоокеанського флоту після звільнення адмірала Кіммела в перші дні після Перл-Гарбора, він має справу з кризою, яку створив не він і яка з усіх боків перевищує його можливості. За якихось 3 700 кілометрів на захід від Гаваїв невеликий гарнізон Вейка — близько 450 морських піхотинців і сотні цивільних — тримається з вражаючою завзятістю: 11 грудня він відбив перший японський десант, потопивши 2 ворожі есмінці й завдавши важких втрат.
Рятувальне з'єднання на чолі з авіаносцем уже кілька днів іде до острова. Але розвідка однозначна: японські авіаносці, виділені з — авіаносного з'єднання, що завдало удару по Перл-Гарбору, — патрулюють цей район. Американські авіаносці тепер на лічені: , , — усього 3 одиниці на весь Тихий океан. Утрата будь-якого з них означала б зустріти 1942 рік майже без корабельної авіації.
Пай має вирішити, доки вікно можливостей не зачинилося: негайно відкликати рятувальне з'єднання й залишити напризволяще, зберігши «Саратогу» для майбутніх битв; триматися курсу й дійти до Вейка, попри перспективу зіткнення з ворожими авіаносцями; або послати до острова лише авіагрупу «Саратоги», не вводячи надводні кораблі в таку небезпечну зону.
Увечері 22 грудня Пай наказує відкликати рятувальне з'єднання, коли воно перебуває за кілька сотень кілометрів від Вейка. Атол здається 23 грудня. Рішення викликає глибоку гіркоту у флоті — офіцери й матроси плачуть, дізнавшись про скасування наказу, — і десятиліттями зазнає запеклої критики. Проте воно позбавляє «Саратогу» ризикованого зіткнення й береже нечисленний американський авіаносний флот, який виявляється вирішальним у 1942 році в Кораловому морі та під Мідвеєм.
T10-022