58-річний генерал 11 квітня 1940 року, через 2 дні після німецького вторгнення, стає головнокомандувачем норвезької армії, змінюючи генерала Лаке. Штабний офіцер, відомий своєю вимогливістю, він успадковує ледь мобілізовану армію без бронетехніки й сучасної авіації, з частиною збройових складів, захоплених уже в перші години.
Від Осло німецькі війська просуваються на північ долинами. Руге займає позиції між Рандсфіордом і озером Мйоса, щоб загальмувати їх у вузьких проходах. Його розрахунок: протриматися достатньо довго, щоб британські підкріплення, висаджені на узбережжі, прибули в силі. Якщо німці підуть угору долиною Гудбрандсдал, вони зайдуть у тил союзникам, які націлилися на Тронгейм далі на півночі.
Проте плани союзників і його власні розходяться. Британці висаджуються в Ондалснесі з наміром іти на Тронгейм. Руге ж вважає першочерговим зміцнити норвезьку лінію одразу на південь від Ліллегаммера, де вирішується доля його оборони. Британські бригади прибувають погано споряджені, без карт і надійного зв'язку. Руге має вирішити, куди спрямувати головні зусилля і чого чекати від союзників.
Руге вимагає від британців відмовитися від Тронгейма, щоб утримати свою лінію. Коли висаджується в Ондалснесі, він не просить, а вимагає, щоб вона відмовилася від просування на Тронгейм і прийшла зміцнити норвезькі лінії на південь від Ліллегаммера. Британські війська, погано споряджені й погано висаджені, виходять на лінію в долині Гудбрандсдал; під Квамом британці й норвежці стримують німців у бою, який історик назве «першою справжньою битвою, а не розправою». Але без прикриття з повітря й достатніх підкріплень лінія відступає рубіж за рубежем. Евакуйований на північ, Руге веде там боротьбу до червня, потім лишається в Норвегії, щоб домовитися про капітуляцію армії, і його вивозять у полон до Німеччини. Його наполегливість на якийсь час згуртовує спільні зусилля, але не може компенсувати нищівну німецьку перевагу в повітрі над Південною Норвегією.
T03-073