53-річний , від 1939 року командує британськими експедиційними силами — 10 дивізій, близько 200 000 чоловік. Він радше солдат, ніж дипломат: Хрест Вікторії здобув на каналі Дю-Нор у вересні 1918 року, очолюючи батальйон Гренадерської гвардії.
10 травня німецький наступ приводить у дію план «Дайль»: британські експедиційні сили та французькі 1-ша і 7-ма армії просуваються до Бельгії, щоб утримати лінію на Дайлі від Левена до Вавра. Горт підпорядкований французькому верховному головнокомандувачу генералові Гамелену та штабові групи армій Бійота; самостійного командування він не має.
14 травня до штабу в Абарку, поблизу Арраса, надходять перші донесення про німецький прорив на Маасі, у Седані, далеко на південь від його фронту. Якщо пролом розшириться на захід, він націлиться на тили британських сил і їхні комунікації з портами Ла-Маншу.
Горт утримує висунуту позицію, яку союзні накази зобов'язують його тримати. Йому треба оцінити, чого ще вартий французький план і ланцюг командування, якому він підпорядкований.
Горт зберігає висунуту позицію на Дайлі й виконує накази Бійота та Гамелена, водночас потай готуючи власний відхід. Він зберігає угруповання на Дайлі й лишається в союзному ланцюзі командування, але вже 16 травня велить розробити плани відходу й поступово посилює свій правий фланг. Від 19 травня він зв'язується з віце-адміралом Рамзі в Дуврі, щоб розглянути найгірший сценарій. Недовіра зростає в міру того, як французькі накази — зокрема недовговічний задум контратаки, задумана Вейганом, — виявляються нездійсненними. Горт лишатиметься вірним союзній системі командування, доки не визнає, що вона розвалилася. Після кампанії він отримає підвищення, стане губернатором Гібралтара (1941), потім Мальти та Палестини й помре 1946 року у віці 59 років. Його травневе рішення 1940 року — вибір між вірністю союзникові та збереженням своєї армії — лишається одним із найбільш дискусійних у британському командуванні.
T03-058